Ейдетика
(067) 98 360 89
Шаблоны Joomla 2.5 здесь: http://joomla25.ru/shablony/

Не хвилюйтеся - у вас іспити!

 

  • Як краще підготуватись до екзамену?
  • Коли йти відповідати — першим, останнім чи середнім?
  • Як справити на екзаменатора позитивне враження?
  • Як не хвилюватися перед екзаменом і під час відповіді?
  • Як спілкуватись з екзаменатором?
  • Що можуть означати ті або інші жести екзаменатора та як на них реагувати?
  • Та й узагалі — як поводитися на екзамені?

ПЕРЕДМОВА

Усі ми знаємо, що екзамен — лотерея. І поми­ляємося. Інакше, чому одні весь час виграють, а інші, на жаль, скажемо тактовно, не завжди?

Насправді, все простіше. Екзамени — не прос­то звіт про засвоєння певної суми знань із яко­гось предмета або кола питань. Це й не екзекуція, яку треба (часом неминуче треба) витерпіти заради одержання оцінки не нижче певної (знання тут можуть бути ні до чого).

Екзамени — це ще й технологія, і навіть таємниці, іноді дуже маленькі, але неодмінно дуже значні і, безперечно, важливі.

Викладачі, за звичкою, пояснюють провал на екзамені низь­ким рівнем знань абітурієнтів (студентів), і, буває, помиляються. Адже причиною безмежного хвилювання тих, хто складає іспит, є часом саме вони, викладачі.

Студенти, які засвоїли методи ейдетики, вже вміють ефективно сприймати знання, та готові їх демонструвати. Залишилось тільки дізнатися, як це краще зробити.

КОЛИ ЙТИ ВІДПОВІДАТИ?

Отже, ви прийшли на екзамен. Коли заходити в аудиторію — вирішуйте самостійно. Наприкінці дня екзаменатори здебільшо­го менш уважні, стомлені і не прагнуть слухати довгі міркування. Вони зазвичай зупиняють абітурієнтів, якщо хочуть поставити «відмінно», менше запитують додатково. У цей час легше від­повідати, якщо є істотні прогалини у знаннях. Але й оцінки, як правило, нижчі. Річ у тім, що спрацьовує викладацький стереотип — «сильні йдуть першими». Автори знають чимало випадків, коли абітурієнт, усім своїм виглядом демонструючи, що він відмінник, ішов відповідати у першій п’ятірці — і одер­жував «відмінно», хоча його знання були набагато скромнішими. Отже, якщо ви відчуваєте, що знаєте трохи більше, ніж на чо­тири, йдіть у першій п’ятірці й одержуйте п’ять балів.

Крайній варіант — іти відповідати останнім. Зазвичай його використовують ті, кому потрібна трійка. Вони можуть зали­шитися наодинці з екзаменатором і «душевно» поспілкуватися (труднощі з підготовкою, велика любов до предмета, важке ди­тинство тощо). Проте, якщо вам не потрібна трійка, у жодному разі не йдіть останнім! Звичайно, не всі екзаменатори твердо впевнені, що останній абітурієнт (студент) — «двієчник». Проте автори знають немало таких випадків.

Іти відповідати одним з останніх небажано ще й тому, що тривале багатогодинне очікування стомлює вас. У групах, які чекають на свою чергу, постійно підтримується напруження, котре нерідко знаходить розрядку в гострих нервозних гуморис­тичних зауваженнях, зокрема й на адресу присутніх. Що довше чекатимете, то більше витратите енергії.

ПІДГОТОВКА ДО ВІДПОВІДІ

Це складний і важливий етап. Проте якщо ви добре підго­тувалися до екзамену, а зорова пам’ять вас уже не підводить, то сторінка підручника чи конспекту сама спливе у вашій уяві. Треба тільки заспо­коїтися.

Якщо ви відчуваєте хвилювання і страх, заплющте очі та роз­слабтеся — уявіть на хвилину щось кумедне або приємне. Тільки-но повернетеся до робочого стану, уважно прочитайте запитання. Не може бути, щоб ви абсолютно нічого не знали. Так не буває, тому що не буває ніколи! Тільки-но ви себе у цьому переконаєте (а ейдетичний досвід допоможе), можна починати підготовку до відповіді.

Починайте підготовку з того запитання, відповідь на яке знаєте найкраще. Так ви підсвідомо пригадуватимете відповіді й на інші запитання та налаштовуватимете себе на успіх.

Не впадайте у відчай і не лякайтеся, якщо в першу хвилину вам здаватиметься, що ви взагалі нічого не знаєте (таке буває з багатьма). Активне пригадування під час іспиту — складний психологічний процес, ви вже знаєте, що пригадування — це уявлення. Розслабтеся. Все буде добре.

Нічого страшного, якщо ви чогось не можете пригадати-уявити зовсім. Зрештою, маючи загальні знання з предмета, багато до чого можна дійти самотужки.

Якщо ви підготувались не дуже ретельно або запитання не передбачає прямої відповіді, а є комплексним, то, як пра­вило, ви пригадуватимете уривчасто: то спливе частина визна­чення, а то вже й згадувати буде ніколи. Для того, щоб під час відповіді ваші знання були послідовними, залишайте на аркуші вільне місце для тих деталей, які згадаєте-уявите пізніше.

Якщо ніяк не вдається згадати якесь визначення чи форму­лу, але ви певні, що володієте цією інформацією, пропустіть і поверніться до них пізніше.

Якщо треба підготувати відповідь на розлоге запитання, а часу обмаль, складіть хоча б короткий план відповіді.

Може так статися, що ви справді маєте проблеми з потрібною інформацією, то прислухайтеся до тих, хто в цей час відпові­дає, ймовірно, що почуєте те, чого вам бракує. Щоб мати таку можливість, не сідайте далеко від екзаменатора.

Ніколи не виходьте відповідати з чистим аркушем паперу, навіть якщо ви супервідмінник. Цим ви позбавляєте викладача можливості вибирати, яку форму відповіді — письмову чи ус­ну — йому зручніше оцінювати, і виявляєте певного мірою власні лінощі.

Відомо, що кілька конкретних цифр, деталей, фактів значно глибше впливає на співрозмовника, ніж загальні розміркову­вання з приводу всієї теми. Звичайно, ключові цифри треба знати і не брати їх «зі стелі», оскільки викладач напевно їх знає. Але другорядні показники — цілком і повністю справа вашої фантазії, однак у цьому випадку не варто відчувати себе письменником-фантастом. Керуйтеся здоровим глуздом і не викликайте підозри.

Перед тим, як іти відповідати, ви повинні обов’язково поспо­стерігати за екзаменатором: які його реакції і ступінь виявлення, наскільки він доброзичливий чи роздратований, що він узагалі за людина. Така інформація стане в нагоді під час відповіді. У моїй студентській практиці був випадок, коли я вчасно по­мітив, що професор ставить оцінки за строгим принципом: 2, 3, 2, 3, 2...

Окремо варто сказати про шпаргалки. Тут кожен діє на свій страх і ризик, тим паче, що екзаменатор, як правило, все ба­чить. Проте запам’ятайте: після того, як ви «одним оком» за­зирнете у шпаргалку, у вас тремтітимуть руки і змішається все в голові принаймні хвилин на десять, бо списування зі шпар­галки — надзвичайно стресова ситуація. Обсяг пригадування при цьому різко зменшується, і доводиться переписувати чи не кожне слово, щомиті зазираючи у шпаргалку. Не помітити такої поведінки екзаменаторові надзвичайно важко.

Ще одна порада. Навіть якщо ви відмінно знаєте відповідь на запитання і склали тільки її план — усе одно запишіть кіль­ка перших фраз, особливо, коли вдосталь часу. Це вам не за­вадить.

Якщо ви вже закінчили підготовку і впевнені, що більше нічого не згадаєте, відпочиньте. Подивіться навколо, послухайте відповідь чергового абітурієнта (студента). Можливо, почуєте інформацію, яка вам знадобиться. Адже зміст запитань, зокре­ма із суспільних дисциплін, дуже перетинається, тому інколи буває достатньо послухати попередника, щоб значно збагатити власну відповідь.

СКІЛЬКИ ТА ЯК ГОВОРИТИ ПІД ЧАС ВІДПОВІДІ

Співвідношення вашої відповіді і «втручань» екзаменатора в неї має бути в межах 3 : 1. Зі зменшенням висловлювань ек­заменатора вам буде важко підтримати зворотний зв’язок, а зі збільшенням — екзаменатору здаватиметься, що на запитання відповів він.

І перше, і друге небажане. Якщо екзаменатор не володіє багатою мімікою і не дуже балакучий, важко зрозуміти, як він оцінює ваші знання. Зафіксувавши якусь неточність у від­повіді, екзаменатор швидше промовчить, ніж зробить заува­ження. Зрештою, ви дещо розчаруєтесь, не одержавши очі­куваної оцінки, до того ж так і не зрозумієте, що треба було ще сказати.

Запобігаючи цьому, забезпечте найсприятливіші умови для висловлювань екзаменатора: витримуйте паузи, використовуйте риторичні питання, за найменшої спроби екзаменатора щось сказати припиніть відповідь і уважно послухайте його.

Якщо ваш екзаменатор часто, навіть без видимої причини, перериватиме вас, то під час відповіді слід максимально ско­ротити паузи, щоб покласти край його спробам уклинюватись у ваш монолог. Водночас треба говорити швидко, впевнено і достатньо голосно. Не варто також забувати: що більше екзаме­натор говоритиме на вашу тему, то швидше в нього складеться думка, ніби питання висвітлив саме він, а не ви. Та й оцінку поставить відповідно до цієї думки.

Особливо прикрими бувають моменти, коли викладач пояс­нює вам те, що ви добре знаєте. У цій ситуації треба активно закивати головою, показуючи, що все це вам добре відомо, а через кілька кивків перебити викладача і закінчити відповідь самостійно.

ВИРАЗНІСТЬ

Виразності можна досягти впевненим тоном, короткими фра­зами, риторичними запитаннями, логічними містками на кшталт «Із цього випливає, що...». Виразність відповіді багато в чому визначається зрозумілістю того, про що ви говорите. Проков­тування закінчень, нечітка дикція зведуть нанівець усі ваші знання, оскільки екзаменатор вас не зрозуміє.

Мій однокурсник, який умів дуже швидко, впевнено, бага­то і малозрозуміло говорити, завжди мав свою «трійку»; однак це виняток, а не правило.

Проте якщо ви тренувалися говорити за методикою ейдетики, це не є вашою проблемою.

Виразність відповіді, до речі, нерозривно пов’язана і з інши­ми її характеристиками, насамперед наочністю, чіткою спрямо­ваністю і правильним структуруванням. Цьому дуже допоможе складений і записаний план відповіді. Так ви продемонструєте вільне володіння темою. Ваші слова екзаменатор може забути (тим паче, якщо він слухав вас неуважно), а план — це ре­альне, предметне відбиття ваших знань, проігнорувати яке неможливо.

Підтримуйте темп відповіді, наприкінці намагайтеся «ущіль­нити», наголошуйте ритмічно та інтонаційно на ключових мо­ментах, особливо на формулюваннях, зокрема власних.

Повторюйте головні положення, не соромлячись. Якщо вам уже нічого сказати, а екзаменатор явно чекає продовження, повторіть сказані раніше думки іншими словами.

ЗАКОН КОНТРАСТУ

Серед багатьох чинників, що впливають на оцінку екзаме­натором вашої відповіді, важливе місце посідає рівень знань попереднього абітурієнта (студента). На фоні посередніх знань ви виглядатимете краще, і навпаки.

Маємо просте правило: якщо попередній абітурієнт відпо­відав погано й одержав «трійку» або «двійку», ви повинні про­демонструвати прямо протилежний стиль відповіді.

Якщо попередній абітурієнт одержав п’ятірку і викладач ним задоволений, вам потрібно налаштуватися на стиль його відповіді. Але цей варіант завжди гірший, ніж перший, оскільки бути «номером два» важче і не ефективніше, тому спробуйте відповідати одразу після явного аутсайдера.

ЯК ПОЧИНАТИ ВІДПОВІДЬ?

Ще в античні часи визнавали важливість вступу до промови. Ним активно користувалися, щоб встановити контакт зі слу­хачами. Окремі оратори навіть заздалегідь складали вступ, аби при потребі використати його. Демосфен, наприклад, мав понад 50 «домашніх заготовок» для можливої промови.

На жаль, нині на вступ до промови не дуже зважають. Прак­тично ніхто з абітурієнтів (студентів) не використовує таку на­году збільшити свої шанси на успіх. Водночас початок відповіді можна порівняти з настроюванням інструмента перед концер­том. У будь-якому разі на цьому етапі екзамену вам потрібно виробити правильне і коректне ставлення до екзаменатора, закріпити в нього позитивну реакцію на вашу відповідь.

Отже, завдання першої фрази відповіді:

- встановлення контакту з екзаменатором;

- привернення його уваги;

- створення відповідної атмосфери для відповіді.

Майте на увазі: екзаменатор здебільшого уважно слухає саме початок відповіді — часом із цікавості, чекаючи чогось нового, а найчастіше з наміром одразу приблизно оцінити рівень знань абітурієнта (студента), щоб мати змогу трохи розслабитися під час відповіді.

Щасти вам!

 Є. Антощук

 

Якщо ця стаття стала Вам у пригоді, будь ласка, проголосуйте за неї.

( 6 Голосів ) 

 


_______________________Ейдетика. Розвиток пам'яті та асоціативного мислення. Персональний сайт Ірини Кадомцевої. Київ - 2017_____________________